Територіальні органи ДФС
у Львівській області

Офіційний портал
Авторизація
Невірна адреса, або пароль
Email:
Пароль:

Якщо Ви бажаєте отримувати новини на email і т.д. - Зареєструйтеся

Опитування
Чи вважаєте Ви, що набори даних у формі відкритих даних, які оприлюднюються ДФС є корисними для Вас?

Ви запитували на семінарі

08.02.2019

Нещодавно відбувся семінар з платниками податків щодо актуальних питань оподаткування. Надаємо відповіді на деякі запитання платників податків.

Чи підлягає оподаткуванню ПДФО участь у семінарі (конференції, навчанні) найманого працівника, якщо семінар (конференція, навчання) проводиться за профілем діяльності юридичної особи у т.ч. за кордоном?

Відповідно до ст. 6 Закону України від 12 січня 2012 року № 4312-VI «Про професійний розвиток працівників» із змінами та доповненнями, організація професійного навчання працівників здійснюється роботодавцями з урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності відповідно до вимог законодавства.

Професійне навчання працівників здійснюється: безпосередньо у роботодавця, на договірній основі у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах або організаціях. При цьому, роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне професійне навчання працівників.

Формальне професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, - перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації. За результатами такого навчання видається документ про освіту встановленого зразка.

Неформальне професійне навчання працівників – це набуття працівниками професійних знань, умінь і навичок, не регламентоване місцем набуття, строком та формою навчання та здійснюється за їх згодою безпосередньо у роботодавця за рахунок його коштів з урахуванням потреб власної господарської чи іншої діяльності.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), п.п. 165.1.21 п. 165.1 ст. 165 якого передбачено, що не включається до складу оподатковуваних доходів таких фізичних осіб сума, сплачена будь-якою юридичною або фізичною особою на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку, але не вище трикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (4173 грн. х 3) за кожний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи.

Дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Також, згідно з п.п. 165.1.37 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включається сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом.

Отже, кошти сплачені роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за навчання фізичної особи, що не перевищує у 2019 році – 12519 грн. за кожний місяць навчання та витрати роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) працівника, не включаються до складу оподатковуваного доходу такої фізичної особи (працівника).

У разі порушення умов та в частині перевищення суми, визначеної п.п. 165.1.21 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, кошти, сплачені роботодавцем за навчання фізичної особи прирівнюються до додаткового блага та оподатковуються за ставкою 18 відсотків.

Щодо участі працівника у семінарах та конференціях.

У визначенні Українського юридичного термінологічного словника семінар – це форма групової роботи за участю запрошених, мета якої – обмін інформацією з певної теми. Конференція – це великі засідання тривалістю один чи декілька днів, присвячені одному ключовому питанню або темі, поділеним на вужчі питання. Участь у семінарах (конференціях) передбачає отримання інформаційно-консультаційних послуг на підставі укладеного договору з організатором семінару (конференції).

Таким чином, у разі якщо запрошеною стороною семінару (конференції) та за умовами договору отримувачем інформаційно-консультаційних послуг є юридична особа (роботодавець), інтереси якої представляє працівник, то сума сплачена юридичною особою (роботодавцем) за участь у семінарі (конференції) не є доходом такого працівника та об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Водночас якщо за умовами договору запрошеною стороною та отримувачем інформаційно-консультаційних послуг є працівник, то суму, сплачену юридичною особою (роботодавцем) за участь у семінарі (конференції) за такого працівника, слід розглядати як дохід, отриманий таким працівником у вигляді додаткового блага, який включається до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та оподатковується за ставкою 18 відсотків.

Яким чином відображається в податковому розрахунку за ф. 1ДФ сума страхового відшкодування, яка нарахована страховиком – резидентом на користь ФО – страхувальника за його пошкоджене рухоме майно, якщо на підставі її заяви сума страхового відшкодування перерахована на поточний рахунок ФОП, який буде здійснювати ремонтні роботи пошкодженого рухомого майна?

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) доходом з джерелом його походження з України – є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з п.п. «в» п.п. 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента або страховика-нерезидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі якщо під час страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару), яка визначається за звичайними цінами на дату такої страхової виплати.

Однак, якщо на підставі заяви фізичної особи сума страхового відшкодування перераховується страховиком на поточний рахунок фізичної особи – підприємця, яка буде проводити ремонтні роботи пошкодженого рухомого майна, то у фізичної особи – підприємця виникає об’єкт оподаткування.

Порядок оподаткування фізичних осіб – підприємців передбачений ст. 177 ПКУ.

Зокрема п. 177.8 ст. 177 ПКУ встановлено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі – підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою – підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно з Довідником ознак доходів, наведених у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 із змінами та доповненнями, дохід, виплачений самозайнятій особі, відображається у податковому розрахунку за ф. 1ДФ під ознакою доходу «157».

Таким чином, сума страхового відшкодування, яка нарахована на користь фізичної особи – страхувальника, перераховується на підставі її заяви на поточний рахунок фізичної особи – підприємця, яка буде здійснювати виключно відновлення пошкодженого рухомого майна, відображається страховиком – резидентом у податковому розрахунку за ф. 1ДФ під ознакою доходу «157», оскільки дані кошти будуть вважатися доходом фізичної особи – підприємця за виконані роботи (надані послуги).

Чи необхідно ФОП – платникам ЄП першої – третьої груп зберігати первинні документи та чи передбачена відповідальність за незабезпечення їх зберігання?

Згідно з п.п. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи – підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи – підприємці), які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Для реєстрації Книги обліку доходів та витрат такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги (п.п. 296.1.2 п. 296.1 ст. 296 ПКУ).

Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 ПКУ).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПКУ встановлено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені п. 44.1 ст. 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

При заповненні податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця використовуються дані Книги обліку доходів або Книги обліку доходів та витрат, тому їх показники у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 ПКУ повинні бути підтверджені первинними документами, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно із п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 ПКУ.

Отже, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої – третьої груп зобов’язані забезпечити зберігання первинних документів, на підставі яких заповнювалися дані Книги обліку доходів або Книги обліку доходів та витрат, що використовувалися для складання податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця, або інші первинні документи, які використовуються для складання податкової звітності по іншим податкам і зборам – у разі їх сплати. Такі первинні документи зберігаються не менш як 1095 днів з дня подання податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця або іншої податкової звітності, для складення якої вони використовуються, а у разі ліквідації платника податків документи за період його діяльності не менш як 1095 днів, що передували даті його ліквідації, які зберігалися в органі ДФС, в установленому законодавством порядку передаються органом ДФС до архіву.

За незабезпечення зберігання первинних документів до платників єдиного податку можуть бути застосовані штрафи відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПКУ, зокрема, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених ст. 44 ПКУ строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПКУ, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Слід зазначити, що згідно з п. 297.3 ст. 297 ПКУ платник єдиного податку виконує передбачені ПКУ функції податкового агента у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах. Норми п. 297.3 ст. 297 ПКУ не поширюються на фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку четвертої групи.

При відсутності первинних документів на товари (роботи, послуги), придбані платником єдиного податку, у разі виявлення факту щодо неутримання податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходу громадянам до платників податків застосовуються штрафні санкції, як до податкового агента, передбачені п. 127.1 ст. 127 ПКУ, та на суму грошового зобов’язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, нараховується пеня згідно з п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ.

Чи необхідно нараховувати пеню на занижену суму податкового зобов’язання при самостійному виправленні помилок у разі подання уточнюючої декларації (розрахунку) або уточнень у складі звітної (нової звітної) декларації (розрахунку), якщо у платника податку з відповідного платежу є переплата?

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПКУ.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПКУ).

Згідно із п. 54.1 ст. 54 ПКУ, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ.

При нарахуванні суми податкового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до ст. 50 ПКУ, – після спливу 90 календарних днів (270 календарних днів у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ), наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання розпочинається нарахування пені (п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ).

На суми грошового зобов’язання, визначеного п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, починаючи з 91 календарного дня (з 271 календарного дня у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день (абзац другий п. 129.4 ст.129 ПКУ).

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов’язань (п.п. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 ПКУ).

Таким чином, на суми грошового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом, пеня нараховується за кожний календарний день прострочення у його сплаті, починаючи з 91 календарного дня (з 271 календарного дня у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Якщо станом на дату проведення нарахування грошових зобов’язань при самостійному виправленні помилок після спливу 90 календарних днів (270 календарних днів у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ), наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання, при поданні уточнюючої декларації (розрахунку) або уточнень грошового зобов’язання у складі звітної (нової звітної) декларації (розрахунку), незалежно від того, що у платника обліковуються надміру сплачені суми з відповідного платежу, пеня нараховується на занижену суму податкового зобов’язання за кожний календарний день прострочення у його сплаті, починаючи з 91 календарного дня (з 271 календарного дня у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

За яким кодом бюджетної класифікації сплачуються штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання звіту про суми податкових пільг?

Відповідно до п.п. 16.1.6 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податків зобов’язаний подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв’язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг – пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб’єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку).

Оскільки ПКУ передбачено подання відомостей про суми коштів, не сплачених до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг), у вигляді звіту про суми податкових пільг, то за неподання або несвоєчасне подання звіту про суми податкових пільг застосовуються штрафні санкції, передбачені п. 120.1 ст. 120 ПКУ.

Пунктом 113.1 ст. 113 ПКУ передбачено, що суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.

Згідно з Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок № 1204), контролюючий орган за несвоєчасне подання (неподання) звіту про суми податкових пільг складає та направляє платнику податків податкове повідомлення-рішення за формою «ПС» (додаток 11 до Порядку № 1204), яка містить інформацію щодо реквізитів бюджетних рахунків, на які платник податків здійснює сплату сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства.

Штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання звіту про суми податкових пільг сплачуються за кодом бюджетної класифікації 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції» згідно з Класифікацією доходів бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію» зі змінами та доповненнями.